лихо

I. сщ.

1) (зло) лихо (-ха), лихе (-хого), зло (р. зла). [З письменних все лихо встає (Номис)]. Не поминать -хом кого - не згадувати лихом, лихим словом кого;

2) (беда) лихо, біда. [Не шукай лиха, - само тебе знайде (Чуб. I). І грім біди не б'є (Приказка)]. -хо одноглазое - біда одноока. От -ха не уйдёшь - від лиха (від біди) не втечеш, лиха не спекаєшся.

II. нрч.

1) (бойко, разудало) хвацько, моторно, хватко, бадьорно, жваво, браво. [Хвацько вибігши на пагорок, трійка стала (Короленко). Усі хватко танцювали (Ор. Левиц.). «Ану, лишень, бадьорно!» - обзивається він до гнідого (Мирний)];

2) (зло) люто, злісно; (плохо) зле, погано; (тяжело) важко, тяжко; (тошно, противно) нудно, гидко, огидно.

* * *

I сущ. диал., фольк.

ли́хо

не помина́ть ли́хом кого — не зга́дувати (не помина́ти) лихи́м сло́вом (ли́хом) кого́

II нареч.

ли́хо; зле; пога́но; тя́жко, ва́жко

III нареч.

хоро́бро, відва́жно; по-молодецькому, змолоде́цька, бадьори́сто; хва́цько; жва́во, мото́рно; бра́во; ба́ско